Українська поетеса Ліна Костенко написала гарний вірш про очікування весни Лежать сніги. Я виглядаю весну. Вона десь там, де змерзли солов’ї. Вона іде... І я тоді воскресну. Я жду її. А може, не її. Я жду себе. Не знаю, чи діждуся, бо це ж не я в ці тоскні вечори! Соснові плечі вивірка обтрусить, стрічати весну вийдуть явори. Вона іде — півнеба над плечима. І я іду — проз мертвий живопліт. У вікон призьби тануть під очима. Сидить на призьбі гофманівський кіт.